Ганс Циммер змінив музичний підхід у кінобізнесі. Він показав, що звук не менш важливий, аніж те, що ми бачимо на екрані. Зробити акцент на тому, що відбувається, дати почути думки і переживання героїв — стиль Циммера. Він вважає, що пише не просто музику, а програмний код.
Те, що ім’я композитора стало загальною назвою, — факт. У студії kontora спробували розібратися, як бути настільки крутим, аби стати синонімом своєї справи.
Початок Циммера
Ганс Циммер народився 1957 року в німецькому Франкфурті-на-Майні. У сім’ї ніколи не було телевізора, зате було піаніно — його маленький Ганс і вивчив вздовж та впоперек. Його мама чудово грала на цьому інструменті, а от хлопчику було куди цікавіше детально розбиратися в його конструкції. Тут вочевидь проявилися гени батька-Циммера — той був інженером і сам любив винаходити нове.
Коли Гансу було 5, його батько помер від серцевого нападу. Гра на піаніно перестала бути розвагою — тепер вона перетворилася для хлопчика на єдину втіху. З того моменту Циммер не проводив без музики жодного дня.
З часом ця пристрасть привела його до Англії — Ганс вступив до школи Гертвуд Гаус із творчим ухилом. Там він продовжив удосконалювати техніку гри на фортепіано. Після закінчення школи Ганс встиг побути клавішником у двох колективах, один із них — синті-попгурт The Buggles.
У кліпі на їхню пісню Video Killed The Radio Star (1979) можна побачити молодого Циммера за синтезатором. До речі, цей кліп був першим, який показали на американському MTV.
Окрім участі у гуртах, Гансу доводилося писати рекламні джингли, щоб заробляти на їжу. Але ні попкультура, ні рекламний бізнес не приваблювали Циммера. Він мріяв придумувати музику для кіно. І одного разу йому дуже пощастило.
«Принеси мені кави»
У 80-х Ганс Циммер познайомився зі Стенлі Маєрсом — популярним на той час англійським кінокомпозитором, який написав музику до «Мисливця на оленів» з Робертом Де Ніро та Меріл Стріп (цей фільм отримав «Оскар» у 1979 році). Циммер став його помічником — Ганс варив йому каву, а Стенлі вчив його музики.
Коли їхні спільні друзі відкрили невелику кіностудію в Лондоні, Циммер та Маєрс почали створювати саундтреки для її фільмів разом. Вони написали музику для комедійного бойовика «Поліцейська історія», де головну роль зіграв Джекі Чан. Ще Циммер створив саундтрек для драми «Розділений світ».
Завдяки цьому фільму про Циммера дізнався режисер Баррі Левінсон — його дружина просто закохалася у музику, яку написав Ганс. У 1988 році пізно вночі Левінсон постукав у ту саму маленьку кіностудію, щоби запросити Циммера до Голлівуду — працювати над музикою для «Людини дощу». І якби Гансу тоді сказали, що ця робота принесе йому номінацію на «Оскар», він би не повірив.
Емоції сім’ї
«Правильні речі відбуваються з якихось неправильних причин», — так Циммер пояснює, чому взявся за роботу над музикою для «Короля Лева». Ганс дуже хотів, щоб його дочка Зої пишалася ним. Їй було вже 6 років, а вона ще жодного разу не була на прем’єрі фільму, де грає музика її тата.
Чим більше Ганс заглиблювався у мультик, тим сильніше сюжет резонував з його особистим досвідом — як і Сімба, Циммер втратив батька у дитинстві. Тому сам композитор називає музику у мультфільмі реквіємом, присвяченим своєму татові. Цей саундтрек приніс Гансу першу у житті золоту статуетку «Оскар» в 1994 році.
Епос, жах та пірати
Одного ранку Гансу зателефонував Рідлі Скотт — він пропонував зробити саундтрек для фільму про гладіаторів. Тоді Циммер зміг уявити лише чоловіків у сукнях та сандалях, тому не особливо хотів вплутуватися у справу.
Але все-таки Ганс схвалив ідею — «Гладіатор» захопив його обсягом епічних боїв та високим градусом брутальності. Тоді ж Циммер зауважив, що у фільмі не вистачає жіночої лінії. Рідлі Скотт з ним погодився, тому дозволив композитору додати в основний саундтрек жіночий голос.
Після «Гладіатора» Циммер взявся за музику для фільму жахів усіх часів і народів — «Дзвінок». Там він познайомився з режисером Гором Вербінскі, який запросив його працювати над першими «Піратами Карибського моря». Спочатку Ганс не вірив, що фільм про піратів може бути хорошим. Але коли режисер показав йому готову картину, він змінив думку.
До прем’єри «Піратів» у Циммера було мало часу на роботу, але маса ідей. Потім Ганс розповідав, що його голова вибухала від концепцій, а пальці грали годинами. Так вийшов саундтрек, не менш легендарний, аніж сама франшиза.
Дует часу
Ганс Циммер та Крістофер Нолан практично нерозлучні. Їхній творчий союз називають «креативним шлюбом». Для глядачів спільна робота режисера та композитора про Бетмена — просто трилогія, але для Нолана та Циммера — це 12 років життя. Вони стали справжніми трендсеттерами, показавши, що картинка та звук — єдине ціле. Разом їм вдалося створити багато музичних кінофішок.
Наприклад, у трейлері до фільму «Початок» Нолан хотів чути «потужний низькочастотний звук, схожий на далекий сигнал». За цією підказкою Циммер створив прийом, який тепер використовують скрізь — у тому числі й у трейлерах до блокбастерів «Трансформери», а ще у фільмах «Месники», «Трон: Спадок» та «Прометей» (і все це лише до 2012 року).
Щоби створити такий потужний звук, Ганс Циммер придавив праву педаль рояля важкою книгою. Для супроводу він попросив духову секцію грати так, ніби це фортепіанне ехо. І все це — заради 5 секунд музики.
Прискіпливість Нолана не має меж. Працюючи над фільмом «Початок», режисер надсилав Циммеру масу мікроправок, відкидав виправлені варіанти, знову і знову повертаючись до попередніх версій.
З музикою до цього фільму пов’язана одна цікава історія. Там звучить пісня Едіт Піаф Non, Je Ne Regrette Rien — і в мить переходу героїв з одного рівня сну до іншого, і в інтро — щоправда, у шестиразовому уповільненні. Фокус із розтягнутим треком розкусили не відразу. Тільки у 2010 році хтось виклав на ютуб відео, яке пояснює ідею: уві сні час тече повільніше, тому сплячі чують звук таким розтягнутим.
Крістофер Нолан не користується ні електронною поштою, ні мобільним. Тому Ганс Циммер отримував від нього листи звичайною поштою — і часто це були доволі розмиті послання. Наприклад, якось режисер попросив Циммера за день написати музичну тему про стосунки батька та дитини. Ні назви фільму, ні натяку на сюжет не було.
Саме завдяки мелодії Ганса з’явився сюжет майбутнього «Інтерстеллара». Коли Нолан почув музику, який Циммер написав за день, то вирішив: «Круто! Із цього я зможу зробити кіно».
Через декілька днів після виходу фільму багато глядачів скаржилися на «недоліки» зі звуком у деяких сценах: важко почути, про що говорять герої. «Я зробив це свідомо. Тому що картинка зі звуком передають зміст фільму, як і репліки героїв», — відповів Нолан.
Усі спільні роботи режисера та композитора поєднує одна тема — час. Тому Ганс Циммер використовує свою уяву на максималках, щоб передати звук секунд, хвилин і років.
У більшості фільмів режисера Циммер приділяє особливу увагу ритму та звуку цокання годинника. Особливо цікаво це звучить у «Дюнкерку». Для саундтреку фільму про війну Нолан віддав композитору свій кишеньковий годинник — аби той засемплував його цокання.
Робота Циммера з ритмом настільки видатна, що компанія Spitfire Audio випустила величезну збірку семплів перкусій та ударних, які композитор використав у своїх саундтреках.
Кіберпартитура
З часом Ганс Циммер почав додавати до традиційних оркестрових аранжувань електронні звуки. Його почерк став ще більш упізнаваним. Стиль Циммера — це динаміка, напруга та чіткий ритм. Його легко впізнати і у грі Call of Duty: Modern Warfare 2, і у футуристичних фільмах.
«Той, хто біжить по лезу 2049» — початок співпраці Циммера з Дені Вільневим. Тоді перед режисером стояла непроста задача: зробити так, аби друга частина франшизи на тлі першої виглядала максимально гідно чи навіть була ще крутіша.
Вільнев розумів, що доведеться конкурувати не лише з Рідлі Скоттом, який зняв першу картину, а й із Вангелісом — автором її геніального саундтреку. Постійний композитор Вільнева Йоган Йоганнссон не був готовий взятися за такий масштабний проєкт, і режисерові довелося зробити заміну — створювати музику для фільму він довірив Гансу Циммеру.
У 2021 році Циммер продовжив співпрацювати з Вільневим і створив розривний саундтрек для «Дюни». Виявилося, що це улюблена книга і Вільнева, і Циммера — композитор давно мріяв написати музику для її екранізації.
Саундтрек Циммера для «Дюни» — новий рівень кінооповідання. У його музиці багато фрагментів, які звучать, наче інопланетна мова. Є відчуття, що, окрім партитури та семплів, Ганс винайшов декілька діалектів.
Всюдисущий Ганс Циммер дістався і «бондіани» — він став композитором «Не час помирати». А ще вплинув на думку продюсерів картини і наполіг на тому, щоб головною темою фільму була пісня Біллі Айліш.
На початку кар’єри Ганс Циммер заробляв на музиці для реклами. З того часу минуло майже 40 років і композитор вирішив згадати минуле. Легендарний Циммер написав серію треків для мінеральної води Fiji. Він хотів передати те, наскільки по-особливому звучить вода на острові Фіджі — дощ, океан та водоспад.
Формула Циммера
Останні чотири десятиліття Ганс Циммер супроводжує фільми музикою, яка багато в чому визначила їхню долю. Геніїв повторити неможливо. Але у них можна вчитися — ось декілька заповідей Циммера, які стануть у пригоді будь-якому креатору:
#1. Вбирай і видавай. Беручись за проєкт, Ганс читає багато книг і вивчає все, що стосується майбутньої картини, аж до колірної гами. Після такого глибокого дослідження у музики завжди є ідея.
#2. Будь щирим. Неодноразово Циммер вкладав у свої саундтреки особистий досвід — прожитий і пережитий. Можливо, саме щирість зробила справді великою музику і в «Королі Леві», присвяченому батькові, і в «Інтерстелларі» для сина.
#3. Працюй, не покладаючи рук. Небагато сучасних композиторів можуть похвалитися таким переліком робіт для великих фільмів, як Циммер. Він стільки встиг, бо ішачив — методично і старанно — щоби зробити не чергову, а ще одну легендарну річ.