Усі знають, якими мають бути «справжні комікси»: у «віконцях», з баблами та сюжетом, що послідовно розкривається. Насправді ні. Комікси бувають і з однією картинкою, а діалоги можуть відбуватися без слів.
Про те, як намалювати «нестандартний» комікс, на прикладі своєї роботи розповідає Христина Савельєва — дизайнерка, ілюстраторка та випускниця курсу Антона Або з ілюстрації.
Як працювати з сюжетом
Найважливіше у виборі історії — особистий інтерес до того, що в ній відбувається. Тобі має хотітися пограти в дослідника — поставити запитання, щоб дізнатися, що залишилося за кадром. Це основний принцип.
На курсі нам не довелося шукати сюжети для коміксу — Антон дав нам шість віршів Едварда Ліра, з яких кожному треба було вибрати один. Я взяла історію про Феліцію:
- Бджоли жалять дівчину Феліцію!
- І куди дивиться поліція?
- Заперечує Феліція:
- «Ну до чого тут поліція?
- Бджоли злі — така їхня традиція!»
Аби перетворити цей вірш на наратив, я почала думати:
- — Чому бджоли кусають Феліцію? Вони просто так не кусаються, отже, вона накапостила.
- — Чому поліція не звертає на це уваги? Може вона захищає права не людини, а жучків?
З відповідей на ці запитання склалася ось така картинка:
Дівчина Феліція безтурботно гуляє. Раптом перед нею з'являється злюка бджола. Потім ще одна та ще. Їх стає багато — і всі вони нападають на Феліцію, жалять їй обличчя та руки. Феліція з жахом завмирає на місці, намагається відмахуватися від бджіл. У неї червоне, опухле від укусів обличчя.
Так само раптово, як і з'явилися, бджоли різко прямують униз. Там у траві лежить убита масивними туфлями Феліції бджола. Навколо інциденту скупчилися у натовпі її друзі, перехожі комахи, хрущі-поліцейські на кониках-автомобілях.
Цікаво, що незадовго до того я гортала книгу Incredible Bugs з ілюстраціями Роберта Руранса. Вона не художня, а наукова — але мені дуже сподобалася її візуальна мова (хоча вона зовсім не схожа на мою). Розглядати всіх цих жучків-павучків було дуже цікаво — і мені захотілося щось зробити про них. І тут ця історія з Феліцією :)
Як вибрати формат
Усі звикли, що комікс — це серія картинок на одному чи декількох аркушах. Але насправді так виглядає лише один із варіантів. Коміксом може бути і цілісна ілюстрація, але з великою кількістю деталей та якоюсь активною дією.
Невеликий досвід малювання коміксів я вже мала — я завжди робила їх у класичному форматі, з віконцями. Щоб не лякати себе чимось експериментальним, цього разу я спочатку теж вибрала такий підхід. Зробила віконця діагональними, пропрацювала емоції у декількох ракурсах:
Потім я зробила кишеньковий ескіз, де сама Феліція перетворилася на муху — і я вже працювала з її емоціями як комахи. Але від цієї ідеї я відмовилася як від надто екстремальної.
Але щось було не так. Я зрозуміла: занадто багато деталей, які стосуються емоцій Феліції та перетягують на себе увагу. У вірші багато було про дівчину та її переживання, але про комашок не було нічого. Мені захотілося сконцентруватися на комахах — зрозуміти, що відбувається з ними.
І тоді я вирішила відкинути все зайве — залишити одну батальну картинку. Це передавало суть наративу точніше.
Як опрацювати композицію
Ще в першому ескізі Антон зауважив, що бджоли якось не динамічно злітали — він подумав, що вони на чомусь підвішені. Цей коментар наштовхнув мене на думку передати рух якось інакше — і я почала думати над лінією польоту.
Мені було важливо зробити щось динамічне — у наративі бджоли жваво прямують на Феліцію, і хотілося передати цю енергію. Я зробила кілька скетчів і зрозуміла, що найкращий варіант, коли все сходиться в центрі композиції: бджоли, як кулі, летять у Феліцію.
Вийшов майже коловорот, який затягує глядача в картинку:
Коли я працювала над наративом, то провела аналогію з людським світом. Коли трапляється якась подія, збігається натовп людей абсолютно різних. Їх дуже цікаво розглядати: тут бабусенька, а тут — маленька дитина, тут міліціонер, а тут — медичний працівник.
Я йшла за аналогією до цієї ситуації — тільки у світі комах. Якщо вже сталася трагедія, тут також збіглися абсолютно різні персонажі — вони всі схвильовані. Вийшов натовп: у ньому і поліція, і медперсонал, і перехожі (жуки, павуки, коники).
Мені хотілося, щоби глядач став одним із перехожих серед комах — і також цю трагедію спостерігав, але з позиції жучка. І те, що він перебуває начебто внизу, а все навколо — «нависає», додає драматизму.
Як вибрати колір та форму
У цьому завданні Антон дав нам палітру з п'яти кольорів — і треба було самим обрати, який із кольорів зробити основним, а які — допоміжними.
Я вирішила, що червоний буде акцентним у цій ілюстрації. Я хотіла підкреслити ним важливі деталі — наприклад, туфлі, які стали знаряддям вбивства цієї нещасної бджоли. Я намалювала їх дуже масивними, загрозливими — як танк.
Фон я зробила нейтрального кольору, тому що червоне тло породжувало б у глядача тривогу і відвертало від того, що відбувається. Але елемент напруження там також є: гострі силуети травинок повідомляють про загострення пристрастей.
Як працювати з деталями
Правильні рішення приходять методом спроб і помилок. У мене завжди багато думок — і хочеться все перенести на малюнок. Так я й роблю: додаю та акцентую все, що хочеться, і не критикую себе.
А потім відходжу — і дивлюся, чи акценти розмиваються. Якщо так, починаю розставляти пріоритети. Думаю, яку інформаційну цінність хочеться донести глядачеві і які деталі для цього потрібно виділити яскравіше — акцентую на них, а решту намагаюся нівелювати.
Як закінчити роботу
Роботу можна вважати достатньо готовою, коли історія зчитується повністю і можна її показати. Потрібно запитати себе: «Чи ця картинка розповідає те, що мені хотілося? Чи поки не вистачає деталей, щоб глядач уловив емоції та зрозумів сюжет?».
Але «достатньо готова версія» — ще не фінальна. Як на мене, в цьому коміксі Феліція вийшла недопрацьованою: я б ще подумала над її позою (хочеться, щоб було зрозуміло, що дівчину охопив жах) і копицею, яка здається волоссям.
Антон теж говорив, що цей варіант сируватий. Він запропонував додати бджолам емоцій (показати вишкірені зуби), допрацювати жучків — зробити поліцейських фактурнішими, домалювати носилки медперсоналу.
Takeaways
Аби створити комікс, не потрібно вигадувати складний наратив чи підписуватись на створення цілої серії картинок. Можна просто взяти якусь нескладну історію та розвинути її в рамках одного аркуша. Ось декілька принципів, які у цьому допоможуть:
#1. Бути цікавим. Відкрий у собі щирий інтерес дослідника. Повинно хотітися докопатися до суті історії (з'ясувати, що недорозказано, що залишилося поза кадром).
#2. Стати режисером. Відчуй себе співавтором того, що ілюструєш, і спробуй знайти нове значення чи дорозповісти історію.
#3. Експериментувати з візуальною мовою. Шукай спосіб розповісти цю історію (це також творче дослідження, але вже матеріалів).
#4. Не уникати правок. Не сприймай критику як сигнал того, що ти зробив щось погане, — це більшою мірою шанс звернути увагу на те, що не помітив, і покращити свою роботу.