Даша Плахтій. Вона ж — Марічка з «Довбуша» (найкасовіший український фільм 2023 року), Катя зі «Стрімголов» (за який отримала «Золоту дзиґу» за найкращу жіночу роль) та Христина із «Саги» (драматичного серіалу про династію Козаків). Даша відмовляє шароварним серіалам і бере тільки притомні проєкти. Про це ми й поговорили з нею в інтерв’ю. А ще про те:
- — як Facebook і суржик допомогли отримати першу головну роль
- — у чому проблема акторської освіти в Україні
- — навіщо акторам вставати о п’ятій ранку
- — як воно — виступати на одній сцені з акторами із «Секс-освіти» й «Локі»
Розкажи про свою першу роль у кіно. Як ти її отримала?
Це був фільм «Стрімголов», де я зіграла одну з головних ролей. Вона мене сама знайшла. Точніше, режисерка Марина Степанська знайшла мене на Facebook. Моя фотографія здалася їй схожою на персонажку, яку вона собі уявляла. А я на той момент була в декреті, дитині пів року, зовсім маленька. Я годувала її та взагалі не планувала жодних зйомок.
Марина дала мені завдання: записати самопробу вдома. «Завтра, коли прокинешся, будеш сонною, просто запиши якийсь дурний віршик на відео». Вона дала віршик про собаку, написаний суржиком:
Собака охраняла гладіолуси,
Маячило їй щастя впереді.
І вітер гладив на собакі волоси,
Казав: «Собака, смєло вдаль гляді».
Пройшла весна, завялі гладіолуси,
Їх качествєнность втрачена була.
Собака взвила ненормальним голосом:
«Ау-ау-ау» і помєрла.
Я записала цей віршик, Марині сподобалось. Здається, після того вона затвердила мене на роль. Ще кілька зустрічей, репетицій, і ми переконались у тому, що я — ця персонажка.
Держкіно виділило кошти, і ми шукали головного героя. Режисерка цікавилась, як мені співпрацювати з кожним кандидатом, чи подобається мені актор, чи виникає між нами правильна хімія. І так ми знайшли Андрія Сілецького, який теж зіграв головну роль у цьому фільмі.
Кадр з фільму «Стрімголов»
Цікавий факт: у напівоголеній сцені мій розмір грудей був у два-три рази більший, ніж зазвичай (бо я годувала дитину). Груди були величезні, я чекала, поки мені дитину привезуть на майданчик, щоби погодувати.
У цьому ж кадрі я мала курити. Але знайшла сигарети Nirdosh, вони повністю на травах. Це шавлія, ще якісь трави — такий чай в цигарках.
Кадр з фільму «Стрімголов»
Твій батько був актором театру. Чи допомогло тобі це під час вибору професії та побудови кар’єри? Чи навпаки — завадило?
І те й інше. Я часто бувала за лаштунками, в костюмерній, нюхала запах відпрасованого одягу, спілкувалася з акторами, ходила до тата в його підсобку, де робилися декорації, він курив і повторював роль. Часто просив мене вийти звідти. Я інколи вловлювала цей магічний вайб. Могла бути присутня на репетиціях, але нечасто.
Чула, як тато репетирує роль вдома, його не можна було чіпати. Батько годину сидів та повторював весь текст вистави, мама підкидала йому репліки. І ось я чула, як він розмальовує слова інтонаціями, але водночас бурмотів свій текст, щоб швидше його повторити.
Саме з цим театром (де працював батько — прим. ред.) склався неприємний досвід, бо режисер був егоцентричним та різким. У нього була російська освіта, до речі. Хлопчик із Павлограда, який поїхав навчатись у москву, закінчив акторське, режисерське, щуку і мхат.
Начебто в нього були перспективи залишитися там, але він приїхав у своє маленьке провінційне місто, взяв будинок культури та зробив його театром. Набрав акторів, яких виховав сам. Це були здебільшого непрофесійні актори, тому мій тато туди потрапив. Він прийшов чи то звукорежисером, чи то світло лагодити. Почув, що набирається трупа, і вирішив туди піти, залишився на все життя. До останнього дня працював у театрі.
Але коли цей режисер набрав трупу студентів (у якій була Даша — прим. ред.), він поводився грубо. Міг засуджувати або нічого не коментувати, що ти зіграв, і ти залишався з цим наодинці. Ти не знав, як правильно. Відчував якийсь осад. І я зізнаюся чесно, у мене є страх сцени через нього.
В університеті ти потрапила в групу до Дмитра Богомазова — в індустрії він має авторитет крутого професіонала і викладача.
Ми — перший набір Богомазова. Він був із нами уважним, приділяв багато часу. Створював вайб, який задавав з іншими майстрами. З ним комфортно працювати акторам.
У чому для мене цінність Богомазова як майстра — він бачив особистість у кожному. Не було «роби, як я сказав». Не існувало нічого правильного. Він мав підхід до кожного студента — і так розвивав його, давав рекомендації, які я досі згадую. Наприклад, коли я тихо говорила, він казав: «У кіно своєму будеш так говорити», коли в мене зйомок ще ніколи не було.
Дмитро Богомазов, український театральний режисер, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Народний артист України. Джерело: teatre.com.ua
Ти закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Що загалом скажеш про акторську освіту в Україні?
У нас є проблема з освітою. В університеті багато викладачів казали: «Просто роби так, як я». А ще є майстри (це не стосується Богомазова), які могли не пускати на зйомку і казати: «Обирай: або навчання, або зйомки». Хочеш зніматися, стаєш успішним, практикуєшся. Але тебе за це можуть навіть вигнати з курсу. Наш майстер адекватно до цього ставився, казав, що перший курс ми активно навчаємось. Він не проговорював це, але відпускав, коли було можливо.
Ти конвенційно приваблива акторка. Відповідно твої персонажки — конвенційно привабливі жінки. Водночас коротке волосся / набір ваги / радикальна зміна зовнішності може сприйматися як зменшення можливостей для жінки в індустрії. Чи важко тобі було наважитися на коротку зачіску? Чи не зменшує це перспективи для тебе як акторки?
Даша Плахтій у фільмі «Довбуш» (зліва) та серіалі «Сага» (справа). Джерело: dzygamdb.com
Можливо, навпаки — це розширює коло ролей. Я зараз, наприклад, коротко підстриглась. Я думала: для чого я взагалі це зробила? Насправді ж думала, що це буде обмежувати мої ролі.
А виявилось навпаки: шукали дівчину з короткою зачіскою, з пірсингом (який я нещодавно зробила), на роль лесбійки в чеський проєкт. Якби в мене було довге волосся, скоріше за все, я б не отримала цю роль. Зараз я можу експериментувати й дозволяти собі те, що раніше зробити не могла.
Змінюючи зовнішність, ми змінюємо бачення кастинг-директорів та режисерів, корегуємо пул ролей, які хочемо зіграти. Якщо набираєш вагу абощо, ти як актор маєш це приймати та існувати в цьому, бо є ймовірність, що саме такого персонажа і шукають.
Як виглядає твій день як акторки кіно (коли є зйомки)?
Прокидаюся дуже рано. Вже о 5:45 ранку чи о 6:15 на мене чекає машина. По дорозі я люблю слухати музику і повторювати текст. Коли приїжджаю — вітаюся з усією знімальною групою (а це купа людей), з кожним обіймаюся, перекидаюся фразочками. Зазвичай багато жартів на майданчику. Потім іду на грим, костюм. Там дівчата-феєчки щось прасують, роблять мейк. Ми слухаємо музику і дуркуємо.
Фото зі зйомок «Довбуша». Джерело: cinema.in.ua
Починаються репетиції. Говорю з режисером: що найважливіше за сьогодні треба зробити, як режисер змінив сцену. З партнером і режисером репетируємо текст, читаємо роздрукований текст. Можемо вносити правки: адаптувати текст під себе, щось вирізати.
І я вже майже готова. Чекаю, поки на майданчику все підготують, почіпляють на мене звук, виставлять кадр. Маю постояти, мене познімають. Потім ви беретеся до роботи, 20 разів повторюєте один і той самий дубль з різних ракурсів, переставляють камеру. Перевдягаюся для інших сцен. Буває, що на кожну сцену маю перевдягтись, враховуючи, що це сталося в один день, це десять днів тому, це рік тому, а це кінець фільму.
А потім обід. Кінокорм не підлаштований під мене як під вегетаріанку. Часто, якщо це серіали, бувають перепрацювання, я затримуюся. Зміна має тривати 12 годин, зазвичай намагаються відзняти всі необхідні сцени за цей час.
Але бувають такі щасливі дні, коли приїжджаєш на одну сцену без слів: там треба полежати чи поспати. Полежав, поспав, перевдягнувся, тебе розгримували та повезли додому. Це вважається повноцінним робочим днем, який оплачується так само, як і зміна у 12 годин. Але частіше працюєш повноцінно в усіх сценах, протягом 12 годин.
Джерело: kinorium.com
Ти виступала на одній театральній сцені в Лондоні з Ейсою Баттерфілдом (який зіграв головну роль у Sex Education) і Томом Гіддлстоном. На цій сцені перформлять топи кіно й театру — від Ендрю Скотта (Моріарті з «Шерлока») до Ієна Маккелена («Володар перснів»). Як тобі вдалося знайти таку співпрацю?
Це було спричинено війною в Україні. Я виїхала з дитиною, бо некомфортно себе почувала. Школа моєї дитини розташована біля об'єкта, який неодноразово обстрілювали.
Мені написала кастинг-директорка Оля Любарова, що працювала на той момент у національному театрі в Лондоні. Там у них планувався благодійний поетичний вечір, збір гуманітарної допомоги українцям.
Оскільки це було про Україну, для України, всі вірші були про війну, зібрали крутих британських акторів. Але потрібно було вибрати когось і з України — дівчину, бо хлопці не мають права виїжджати. Оля Любарова просила мене вислати якийсь віршик, який я читаю на камеру. А в мене якраз був віршик зі «Стрімголов».
На події були круті українські вірші: Том Гіддлстон читав Жадана. Це була така випадковість: я опинилася в потрібному місці в потрібний час.
Які інсайти з роботи в Лондонському театрі ти винесла?
Там усе настільки якісно зроблено, всі актори професійні та чемні, поважають твої кордони. Том Гіддлстон роздавав усім цукерочки. Я жодної не з'їла. Одну дала своїй подрузі, яка дуже його любить, і одну привезла своїй доньці.
Цей простір дзвенить скупченням талановитих, класних та цікавих людей. Я подивилася Sex Education тільки після того, як познайомилась з Ейсою Баттерфілдом. Тепер фанатка цього серіалу.
Здається, що в Україні два види кіно: шароварна комедія та якісний фільм про те, як усе погано. Чи справді це так? Що з цим робити?
Шароварна комедія — це зазвичай глядацьке кіно. Найцікавіше, що таке кіно на хіхі-хаха має попит у кінотеатрах. Але це не значить, що наш глядач такий недалекий. Просто хочеться часом розважитись і не паритись. Але якби в нас було різнобарв'я в кіно, було б більше можливостей у режисерів, більше історій.
Ті фільми, які здаються про те, як усе погано, стаються тому, що режисери порушують важливі для себе теми. Це те, що мистецтво має нести за собою.
Могло б бути більше фільмів, якби було більше фінансування та уваги до цієї сфери. Голова Держкіно абсолютно не розуміється на кіно і продовжує представляти українське кіно на світовому ринку, демонструючи свою некомпетентність. Ще у нас зараз війна, а також є велика проблема з комісією Держкіно, яка вирішила розподіляти на власний розсуд великі гроші на серіали та інші проєкти, без притомного конкурсу. Свідомі члени кіноспільноти нещодавно виграли суд щодо нелегітимності комісії Держкіно, але що буде далі — невідомо.
Моя думка — що треба глобально змінювати підхід до освіти, починаючи з дитсадочків, шкіл, університетів та в цілому індустрії. Треба міняти підходи, осучаснюватись, шукати класних спеціалістів, які мають обійняти посади в Держкіно. Важливо створювати простори, щоб актори мали права, щоб їх не використовували.
Бліц. Які три акторські мрії в тебе є?
Хочу зіграти містичну персонажку: відьму, чупакабру, мавку чи вампіра. В якісному проєкті. Або у фільмі жахів. До речі, жахи в нас не вміють знімати поки що, всі провальні були.
Друге — щось історично-аристократичне, королеву, герцогиню. Щоби плаття були красиві, де треба тримати спину, шукати цих персонажів.
А ще хотілось би роль, де потрібно з нуля будувати персонажа. Щось абсолютно нове і незвідане.
Як зрозуміти, що актор погано зіграв свою роль?
Він має сам це зрозуміти — або йому скажуть. Я завжди відчуваю, коли фігово.
Багато залежить від режисера і монтажу. Я бачила випадки, коли класні актори грають погано, тому що запропоновані обставини були штучні або погано попрацював режисер.
Або драматургія може провисати. Актори, наприклад, тримають фільм, але все одно ти їм не віриш через це. Погано він зіграв свою роль? Ні. Але не вірять йому.
Якщо це якісні проєкти, поганий актор туди не потрапить, бо зламається на кастингах і репетиціях. Актора можна замінити на іншого, якщо все пропало. Тому в нього не вийде зіграти погано.
Якби в тебе була можливість показати кожному іноземцю один український фільм, що б це було?
«20 днів у Маріуполі».