16 січня в український прокат вийшла драма «Хороша погана дівчинка» (Babygirl) з Ніколь Кідман. Але всю увагу глядача краде Гарріс Дікінсон. Він грає стажиста, який вчиться на менторській програмі керівниці великої компанії — і зовсім скоро опиняється з нею в одному готельному номері.
Прем’єра стрічки відбулася в конкурсі Венеційського кінофестивалю. Там про фільм багато сперечалися два табори — консерватори та ліберали, адже Babygirl розповідає про жінку, яка не отримує насолоди від сексу зі своїм чоловіком. (Не)іронічно, що цього чоловіка грає секс-символ світового кіно Антоніо Бандерас. І це, безперечно, один із метакоментарів до стрічки.
Кінокритик і ведучий подкасту «Додивитесь у кіно» Юра Самусенко розповідає, що спільного в Babygirl, «Суперників» та «Носферату» і чому це кіно — психотерапія для пар.
Про що фільм «Хороша погана дівчинка»
Ніколь Кідман грає Ромі — CEO технологічної компанії, яка розробляє нову модель доставки товарів. У Ромі щасливий шлюб, двоє доньок, але їй бракує одного — щоб чоловік закрив її обличчя подушкою та довів до оргазму пальцями. Згодом Ромі знайомиться з молодим стажистом Самюелем — він рятує її від нападу собаки на вулиці. Між ними зав’язуються сексуальні стосунки, які можуть знищити кар’єру та сім’ю жінки.
На папері Babygirl виглядає просто. Але насправді фільм не лише про секс і задоволення від сексу, але й про замовчування бажань у партнерстві та цей знайомий мікс особистого й роботи. Персонажка Кідман у шлюбі зі своїм чоловіком (Антоніо Бандерасом) вже 19 років. Одна з їхніх доньок — лесбійка, яка практикує вільні стосунки. Ромі постійно в роботі й не має часу на сім’ю — її вистачає хіба що на короткі розмови з дітьми або похід на виставу чоловіка. Втім, їй бракує сили сказати правду: вона не задоволена сексом, ніколи не отримувала оргазму і зраджує з іншим.
До цього додається ще й напружена історія навколо позиції CEO. Помічники Ромі вибудовують для неї образ чуйної керівниці, яка дослухається до кожного. І навіть бере участь у програмі з менторства (зрештою, так до неї й потрапляє Самюель). Ромі сковують обов’язки — вона не може бути собою, не може казати «ні» та не включається в операційний менеджмент. У неї не те що немає активного сексуального життя. У неї немає життя в принципі.
І ось з'являється Самюель — хлопець із вайбом Баррі Кеогана, будь-який його рух говорить про свободу. Самюель працює ввечері барменом, живе в жахливому готельному номері, але він вміє маніпулювати Ромі, яка й не проти цих маніпуляцій.
Занадто близька документалістика
До «Хорошої поганої дівчинки» режисерка фільму Галина Рейн зняла «Тіла Тіла Тіла» — трилер від А24 з Рейчел Сенотт і Пітом Девідсоном. Втім, новий фільм виводить її у вищу лігу — тут глибший сценарій, мотивації та проблематика. До того як стати режисеркою, Рейн працювала акторкою в кіно, театрі й на телебаченні. Саме тому Babygirl виділяється чуйністю і ніжністю до акторських робіт.
Оператор Йаспер Вольф (до речі, як і Галина, теж данець) впритул наближається до облич героїв — іноді аж втрачає фокус. Але він ніколи не йде у вульгарщину, залишаючи в кадрі емоції на обличчях акторів, а оголені тіла — якомога далі від камери. Тож не очікуй від фільму показових, близьких до порно, сцен сексу. Натомість знімальна група суперчутливо поставилася до Кідман, Дікінсона, Бандераса — і захистила їх від сотень відео на Pornhub.
А чим ще запам’ятовується Babygirl, так це розкішним саундтреком Крістобаля Тапії де Меєра. Він та сама людина, що написала музику до серіалів «Утопія» та «Білий лотос». Щоби підкреслити сексуальну напругу між героями, Крістобаль використав цікавий прийом — змішав музику із записами вигуків людей. І навіть додав у саундтрек звуки тварин, щоб зробити кіно ще агресивнішим.
Чому Babygirl потрібен саме сьогодні
Маскулінний герой Антоніо Бандераса відверто не розуміє бажань своєї дружини — зрештою він готується до серйозної розмови з нею та її коханцем. Тут режисерка показує розрив поколінь, коли один намагається будувати життя за правилами гри в театрі (роль чоловіка), а інший керується інтуїцією та внутрішніми відчуттями, симулюючи майже тваринну поведінку (роль коханця).
У цьому конфлікті Ромі обирає себе — маніфест, що потрібен кожному, хто закопав себе в робочих месенджерах і не дивиться в очі коханій людині, закриваючи обличчя смартфоном. Babygirl залишиться з глядачем навіть після виходу з кінотеатру — вже у розмовах із партнером про те, як краще відчувати одне одного, але й не бути співзалежними.
«Хороша погана дівчинка» стає в один ряд із «Суперниками» Луки Гуаданьїно — про теніс, секс та амбіції, і «Носферату» Роберта Еґґерса — про дике бажання, яке може задовольнити хіба що дракулоподібний козак. Але тільки драма Галини Рейн делікатно запитує глядача: хто ти наприкінці дня? Задовбаний керівник, в якого немає сил та емоцій на секс, чи щасливий партнер, якому все подобається?
Режисерка підкручує ці питання до некомфортної гучності — вона не підказує глядачеві, як реагувати на деякі сцени. Тому готуйся до істеричного сміху (через знайомі ситуації) і мовчання (в епізодах емоційної жорстокості).
