«Гарний смак — це смерть, вульгарність — це життя», — казав Гельмут Ньютон, фотограф, який зробив еротику мейнстримом у ті часи, коли це вважалося вульгарним і провокативним.
Гельмут настільки змінив уявлення про фешн-фотографію, що буквально спричинив революцію всередині модної індустрії. Адже в його об’єктиві жінка постає сильною та впевненою.
Розбираємось, як Ньютон демонструє жіночу владу і чому його знімки викликають неоднозначні реакції.
Хто такий Гельмут Ньютон
Гельмут народився в 1920 році у єврейській родині в Берліні. Він захоплювався фотографією ще змалечку, і це дратувало його батька, бо той вважав, що син помре в бідності. В 16 Ньютон почав навчатись у відомої фешн-фотографки Іви (справжнє ім’я — Ельза Ернестіна Нойлендер-Сімон), яка вже тоді експериментувала з фотографією, перетворюючи знімки на кадри з кіно.
В 1938 році Гельмуту довелося припинити навчання й покинути Німеччину через переслідування євреїв нацистами. Того ж року Іві заборонили продовжувати роботу, і вона закрила фотостудію. Пізніше вона отримала пропозицію від журналу Life, але не встигла залишити країну — Іву заарештували та відправили до концтабору, де зрештою і вбили.
Гельмут же мав дістатися корабля в Трієсті, який доправив би його до Китаю. Проте хлопець зійшов у Сінгапурі — і там став працювати портретистом для The Straits Times. А потім вирушив до Австралії, де відкрив фотостудію та познайомився з майбутньою дружиною Джун, яка теж згодом стала відомою фотографкою під псевдонімом Еліс Спрінгс.
Проте кар’єра Гельмута злетіла лише після того, як він перебрався до Парижа в 60-х — відтоді в найкращих глянцях Європи говорили про німецького фотографа, бо в кожному з них почали з’являтися його знімки. На початку 70-х Гельмут остаточно знаходить своє постійне місце творчості — США, де працюватиме й житиме до кінця своїх днів.
Народження стилю
Протягом багатьох років творчість Ньютона була зосереджена переважно на моді, оголених тілах та портретах, причому ці три категорії часто змішувалися. Його стиль формувався поступово, поєднуючи в собі культурне середовище, в якому він зростав, досвід роботи в Іви, а пізніше — в глянцях, а також особисту одержимість темами влади, сексуальності, театральності й кінематографа.
Іва глибоко вплинула на Ньютона. «Я поклонявся землі, по якій вона ходила, — зізнавався він пізніше. — Я завжди робив усе можливе, щоб зберегти пам'ять про неї. Вона була чудовим фотографом і захопливою жінкою».
Кінематограф, власне, став основою в його баченні кадру. Гельмут захоплювався нуарним кіно, вплив якого відчувається вже в перших його роботах. Це жорстке світло, сюжетність та образ фатальної жінки.
Знімати жінок оголеними Гельмут почав не одразу. Проте в 70-х роках, коли в Європі сексуальна революція була в самому розпалі, рамки «дозволеного» почали розсуватись. Ньютон вдало впіймав цей момент: йому стало не цікаво фотографувати лише одяг, бо в цих зйомках головними були саме речі, а не жінка, яка їх носить. Фотограф побачив інший бік, де оголеність — як радикальний жест — була способом показати владу.
Одну зі своїх перших знакових зйомок, Rue Aubriot, Ньютон провів для Vogue Paris. У кадрі — відома данська модель Вібеке Кнудсен у легендарному смокінгу Yves Saint Laurent Le Smoking, який сам по собі був революційним, адже переосмислював гендерні ролі.
Rue Aubriot (Vogue Paris, 1975) / Джерело: the CODE Magazine
У 1976 році виходить перша книга-збірка робіт Ньютона початку-середини 1970-х White women, яка остаточно зафіксувала стиль фотографа — різке контрастне світло, театральна постановка, еротика і, найголовніше, жінка як фігура влади.
Джерело: White women
В цих серіях з'являються улюблені локації фотографа — готелі, коридори, сходи, басейни, вулиці. Вони підкреслюють сценічність кадру та відсилають до кінонуару. Еротика і фетиш стають інструментом — Ньютон подає це через деталі: шкіра, підбори, панчохи, домінантні пози.
Саме в цих знімках відбувається остаточний розрив між одягом і тілом — одяг перестає бути головним, як це було в попередніх фешн-фотографіях.
Звісно, книга викликала шквал критики, обурення, дискусій. Одні вважали її сексистською, інші — навпаки, феміністичною, а хтось називав її фетишистською. Протягом кар’єри Гельмута ще не раз називатимуть фетишистом, а The Time навіть охрестили його «королем фетишів» (The king of kinky).
Робота в глянці
Основним замовником Ньютона був Vogue, зокрема французький та італійський. Найвідоміші серії — Rue Aubriot (1975), кампанії та редакційні зйомки для Yves Saint Laurent, Chanel, Thierry Mugler.
Один з таких кампейнів був для випуску французького Vogue Homme, де Гельмут мав зробити зйомку чоловічих тренчів. Проте він вирішив її переосмислити, сказавши редактору:
«Ти знаєш, що я не люблю працювати з чоловіками, вони — це аксесуари, як взуття або капелюхи. Якщо ти даси мені карт-бланш, я зроблю цю зйомку, але на своїх умовах» (зі слів Сильвії Гоббел, акторки та моделі, для документального фільму «Гельмут Ньютон. Поганий та гарний»). Фотограф одягнув тренч на себе — а в кадр поставив оголену Сильвію Гоббел.
Джерело: Vogue France
Цікаво, що в кадр також потрапила дружина Гельмута, Джун. Вона не знала, що її видно, а він навмисно залишив її там. Ньютон казав, що на різних фото видно різну реакцію Джун, і тому вийшла цікава композиція.
Власне, Джун і заохочувала Гельмута до подібних зйомок, була його музою, головною порадницею та редакторкою — їхні стосунки були творчим тандемом. Джун зовсім не заперечувала його інтерес до фетиша і не відчувала ревнощів.
Одна з найвинятковіших серій фотографа Big Nudes (1980) не є частиною роботи в глянці, але пішла саме від Vogue-естетики. Серія була видана як фотокнига і показана на виставках у 1980 році — вона складалася з чорно-білих фото оголених жінок у повний зріст. Ньютон хотів цими знімками підкреслити монументальність і архітектурність тіла, і аж ніяк не об’єктивувати жінок.
Джерело: Vogue
Збірка Sleepless nights, фотографії з якої публікувалися в різних журналах, також була присвячена жінкам, їхнім тілам та одягу. В ній вперше були представлені три менші серії, які згодом увійшли в історію фешн-фотографії: напівоголені моделі в ортопедичних корсетах або в шкіряних сідлах від Hermès. Для Гельмута Ньютона мода часто ставала приводом реалізувати щось інакше, відмінне від загальноприйнятого.
Джерело: Vogue France
Більшість його знімків зроблені в нічному світлі, бо Гельмут дуже любив фотографувати вночі. В автобіографічному фільмі він сказав: «Ніч має певну таємницю для мене. Я майстер ночі, я непоганий в цьому».
Портрети
Вони складають значну частину робіт фотографа, проте Ньютон не знімав класичні портрети зірок — його стилю був притаманний сюжет, загадкова атмосфера, драма. Серед знаменитостей, яких він знімав: Карл Лагерфельд, Ів Сен Лоран, Анна Вінтур, Девід Боуї, Мадонна, Елізабет Тейлор, Шарлотта Ремплінг, Енді Воргол і навіть Сальвадор Далі.
Девід Лінч та Ізабелла Росселіні / Джерело: AnOther Magazine
Скандали та критика
Ньютон постійно опинявся в центрі суперечок через звинувачення в мізогінії, сексизмі, відверту еротику і використання тем насильства, фетишів та соціальної ієрархії. Особливо багато критики виникло після серій фото White women та Big Nudes. Власне тому Гельмута і називали «королем фетишів», бо він часто використовував у зйомках латекс, шкіру, підбори, елементи БДСМ тощо.
Була і протилежна думка — що жінки на фото Ньютона виглядають владними, контролюють ситуацію. Це стало переосмисленням жіночої сексуальності й ролі жінки в цілому. Сильвія Гоббел в інтерв’ю для фільму «Гельмут Ньютон. Поганий та гарний» сказала: «Коли ти 20-річна 180-сантиметрова білявка, почуваєшся як оленя, на якого полюють. Але фотографії Гельмута Ньютона змушували мене почуватися сильнішою. Я контролювала ситуацію. Я не була оленям».
Його зйомки викликали суперечки навіть у редакції Vogue. Фотограф розповідав, що якось отримав листа від Карла Лагерфельда, де той писав: «Гельмут, ти впевнений, що це була хороша ідея?»
Але попри скандальність, Ньютона знов і знов запрошували на зйомки, адже його роботи захоплювали та мали шалений попит.
Чому фотографи й досі повертаються до естетики Ньютона
По-перше, фотографії Гельмута дійсно технічно сильні та зразкові. Він умів працювати зі світлом, композицією та постановкою кадру.
По-друге, Ньютон невідворотно змінив напрям фешн-фотографії, змусивши дивитися ширше. Тепер обкладинки глянців прикрашають не просто світлини гарних моделей в гарних сукнях — ми маємо цілий сюжет та історію.
І найголовніше — Гельмут Ньютон подарував світові справжню еротику. Він зумів зберегти цю межу між вульгарщиною та естетикою. Звісно, не всі погодяться з цією думкою, адже в кожного ця межа різна. Проте саме здатність Ньютона балансувати між провокацією та витонченістю зробила його роботи настільки впливовими. Його фотографії не спокушають, а змушують дивитися глибше і переосмислювати власне ставлення до сексуальності й краси.