Skvot

Mag

Skvot              Mag Skvot Mag
Курсы по теме:

The power of деструкція

Чому розламане стає цікавішим, ніж цільне.
card-photo
card-photo
Віка Вілимець

Автор в SKVOT

Процес руйнування чогось прийнято вважати некрасивим та неестетичним, але чомусь нашому мозку хочеться застрягати на таких візуалах. Хоча б раз в житті кожен залипав на відео, де горить айфон або на маленькі шматочки ріжуть останню модель кросівок. 

Ми розібрались, чому некрасиве настільки притягує, та розповідаємо про механізми перетворення асоціального та деструктивного в красиве та небанальне.  

 

Базово про деструкцію в культурі 

Якщо обійтися без прискіпливої теорії, то деструкцію в креативі можна вважати феноменом, коли щось «огидне», «ненормальне» або ж «дивне» для суспільства перетворюється на естетичне та нетривіальне

Важливо розуміти, що поняття «красиво» та «некрасиво» — дуже умовні, визначаються на рівні соціокультурних уподобань і залежать від культури, традиції та епохи.  Зазвичай краса у нашому мозку асоціюється з нормою, фізичним та психічним здоров'ям, а «некраса» — з вадами. 

В той самий час, досліджуючи концепт «краси», Умберто Еко дійшов висновку, що феномен «некраси» (який він називає «потворністю») — значно цікавіший, ніж феномен класичного розуміння красивого.

Наприклад, вежа «Танцюючого будинку» в Празі хорватського архітектора Владо Милунича та канадського архітектора Френка Гері. Така форма будинку вважається деструктивною, бо візуально прагне до «розпаду», а також ламає звичне розуміння будівлі як рівної, надійної конструкції.     

Абстрагуйся від усього, що знаєш, та уяви себе дитиною, яка любить будиночки LEGO і тримає в голові, що всі конструкції вимагають послідовності, симетрії та чіткості. Перше, що спаде на думку при зустрічі з «Танцюючим будинком», — це переконання, що будинок не має так «падати». Саме на відчуття «так не повинно бути, але це однозначно небанально та цікаво» і орієнтується деструкція в мистецтві. 

Деструкція як інструмент

Якщо копати в бік психоаналізу, в людини є базовий інстинкт потягу до смерті (танатос). Аби задовольнити цей інстинкт, потрібно його сублімувати за допомогою практик культури — спостерігати процес руйнації за межами свого тіла. 

Деструкція в креативному процесі може бути методом (коли ламаєш звичну форму наративу), концептом (коли відображаєш деструктивні форми поведінки) або способом комунікації (коли провокуєш у глядача деструктивні емоції, форми поведінки). Ось як це працює:

#1. Ламає наратив. Деструкція як метод в мистецтві — це коли звична форма чогось (фільму, архітектурної споруди, скульптури) зазнає базових змін. 

Наприклад, фільм не має чіткої схеми від зав'язки до розв'язки. Наративна конструкція в такому випадку не орієнтується на мораль і не підводить нас до висновку, а змушує відчувати емоції, зчитуючи продукт мистецтва інтуїтивно.  

Візуальний ряд фільму Терренса Маліка «Пісня за піснею» не має чіткої структури, в якийсь момент важко зрозуміти, «хто?», «куди?» та «для чого?». Візуал більше схожий на кліп, де немає початку та кінця і не завжди зрозуміло, хто говорить за кадром. 

Нашому мозку незручна така форма подачі, бо руйнується базове розуміння каркасу оповіді. Але прийом змушує нас орієнтуватись на «тут і зараз», тому ми сприймаємо фільм нераціонально.

#2. Орієнтується на ненормальність. Концепт деструкції  полягає у відображенні процесу руйнування канонічної гармонії біологічного матеріалу, фізичного тіла або психічного здоров'я. 

В рекламі Balenciaga Spring 19, над якою працював художник Їлмаз Сен, тіла моделей неприродно вигинаються, що викликає відчуття страху. Індустрія фешену асоціюється в нашій голові з чимось, що зробить наші тіла однозначно красивими. В рекламі моделі виглядають, як незнайомі нам або нездорові біологічні істоти. Але відчуття цікавості перемагає відчуття відрази — і на це хочеться дивитися нескінченно:

#3. Змінює форму. Швейцарський художник Жан Тенглі використовував знищення як художній метод у найбільш статичній формі мистецтва — скульптурі. Його складні механічні конструкції, що самознищувалися на очах у аудиторії, переосмислювали класичне розуміння форми скульптури.

Прагнення до деструкції найяскравіше зображено в роботі Тенглі «Перемога». Він зробив велетенську скульптуру в формі фалоса — та підпалив її через певний час після відкриття. Робота Тенглі перетворилась на акт, який свідчив, що звична форма скульптури (довговічна гіпсово-мраморна конструкція) більше не могла існувати. Нова форма — це відчуття глядача, що спостерігає за тим, як палає інсталяція:   

Джерело: матеріали проєкту La Vittoria (Victory), moma.org

#4. Трансформує базову ідею. Виконавець Томмі Кеш в колаборації з Maison Margiela випустив трек з тишею, що триває 3 хвилини. Канонічно музика — це звук, а в цьому випадку тиша маніфестує, що необхідно абстрагуватись від інформаційного перевантаження сучасного світу:

Інший приклад — мерч того ж Томмі Кеша в колаборації з adidas — пара метрових кросівок. Базова функція будь-якого спортивного взуття — зручність, але ці кросівки стають алегорією внутрішніх переживань самого виконавця. 

Якщо канонічні поняття естетики прагнуть до симетрії та гармонії, то деструкція прагне по-новому перекласти звичні смисли. Таку функцію деструктивного мистецтва часто плутають із епатажем заради епатажу, але це дещо інше.

#5. Провокує деструктивні емоції. Якщо коротко, то це — прагнення художника змусити глядача переживати максимально деструктивні емоції, наприклад, страх, агресію або бажання насильства. 

У акції TAPP und TASTKINO віденська художниця Валі Експорт запрошувала перехожих торкатися її оголених грудей. Акція безпосередньо критикувала сексуалізацію та об'єктивацію жіночого тіла, але провокувала асоціальні бажання перехожих.

Джерело: фото з проєкту TAPP und TASTKINO, moma.org

Як опанувати деструкцію 

Створювати щось за принципами деструкції інколи важче за «правильне» — бо тут діють непрописні закони і спиратися треба на свої відчуття та внутрішні позови. Проте є базові правила, що допоможуть вибудувати проєкт з філософією деструкції. 

Ось як це може виглядати — на прикладі ютуб-шоу «Что было дальше?»:

#1. Обрати посил та підхід. Фокусуємося на меті: запросити аудиторію до переживання негативного досвіду булінгу — без його переносу в життя. Обираємо деструктивну форму поведінки (булінг) та затверджуємо її як основний концепт. 

#2. Визначитися з форматом. Ламаємо звичний хід наративу обраного формату — ютуб-шоу, надаючи героям можливість викрикувати хаотичні висловлювання без сценарію. 

#3. Залишити місце для спонтанного прояву. Дозволяємо собі та глядачу тролити гостя, перетворюючи це на основну модель комунікації. 

#4. Тримати баланс. Завжди пам'ятаємо, що основна ціль — переосмислення деструктивного концепту (булінгу), тому не перетворюємо проєкт у ненормальність заради ненормальності.

Поделиться материалом
РАССЫЛКА SKVOT

Раз в две недели мы отправляем новые публикации и анонсы курсов на почту